Царство Кiлiкiя

Царство Кілікія
Кілікиія (арм. Կիլիկիա, др.-греч. Κιλικία, лат. Cilicia) – широко відома гірська країна у самому серці Араратських гір.
Першім Кілікію згадує Геродот у продовженні міфу о викраденні Європи, доньки фінікійського царя Агенора. Згідно з легендою, коли цар прознав про її пропажу, він послав своїх синів на пошуки. Один із синів Агенора, Кілік, після безуспішних пошуків сестри знайшов і завоював родючу долину на північно-східному узбережжі Середземного моря, яку назвав за своїм іменем, Кілікія.
Ще в часи Римської імперії Кілікія була приєднана к Великої Вірменії Тіграном II Великим. Жителі Кілікії були дуже волелюбні і тільки номінально підкорялись усім своїм завойовникам. Кілікійци завжди відзначалися сміливістю і звичкою до моря. Справжнім кублом морських розбійників – кілікійських піратів – стала Кілікія під час міжусобиць між Селевкідами. До того часу належить виникнення грецької приказки: «три найгірших слова на літеру К — каппадокійці, критяни й кілікійці». Самим відомим кілікійцем всього миру був апостол Павло (Шауль, ивр.), який згідно Діям Апостолів походив із Тарсу кілікійського. Згодом він неодноразово відвідував Кілікію, проповідуючи і відкриваючі нові церкві.
Королівство Кілікія, або Кілікійська вірменська держава, здобуло незалежність у XI столітті і існувало до XVI століття, поки не було остаточно завойовано османської Імперією.
Давні письменники хвалили родючість Кілікійськой рівнини, що в достатку давала виноград, сезам, просо, пшеницю і ячмінь. Славилися кози Кілікії – ймовірно, однієї породи з ангорськими. Країна виробляла багато шафрану, гарні ізюмні вина, кращій іссоп та гранати. Вигідне становище робило Кілікію центром торгівлі у регіоні, тут сходилися торгові шляхи Східа і Західа, а через відомі Кілікійські ворота пролягав торговий шлях на Північ Араратських гір.
Відомий поет, письменник і історик Валерій Якович Брюсов, у своїй книзі “Літопис історичної долі вірменського народу” писав о Кілікійськом царстві як про один з центрів духовного життя всього людства:
“Вірменія у другій половині середньовіччя змогла створити на Сході вогнище істинної культури, витримуючи одна боротьбу з усієї Азією”.